Методичні рекомендації з організації та проведення заходів до Всесвітнього дня запобігання суїциду.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я серед населення віком від 15 до 44 років суїцид є однією з головних причин смертності. За офіційними даними, кожного року в світі близько мільйона людей закінчують життя самогубством. Кожні 40 секунд у світі хтось вбиває себе. І хоч як це жахливо, серед підлітків суїцид – третя за частотою причина смерті. В Україна на кожні 100 тис. населення припадає більше двадцяти самогубств. За офіційними даними наша держава входить у першу десятку країн світу з найвищим рівнем самогубств. Щодня в Україні від самогубств вмирає 35-40 осіб і здійснюється близько 500 суїцидальних спроб. Отже, існує велика кількість здорових дітей, перед якими постає питання про сенс власного існування та необхідність жити далі. Юнь потребує більшої уваги дорослих, адже вони тільки зовні справляють враження незалежних і самостійних, а «всередині» хлопці й дівчата дуже вразливі й болісно реагують на життєві негаразди.

Всесвітній день запобігання самогубствам або Всесвітній день запобігання суїциду (англ. World Suicide Prevention Day) 10 вересня, проводиться за ініціативи Міжнародної асоціації запобігання самогубствам (МАПС) при активній підтримці Всесвітньої організації охорони здоров'я та під патронатом Організації Об'єднаних Націй. Всесвітній день запобігання суїциду, за задумом представників Міжнародної асоціації запобігання самогубствам, покликаний привернути увагу влади та громадськості до цієї проблеми.

Робота практичного психолога та соціального педагога з профілактики суїцидальної поведінки має декілька профілактичних рівнів: загальний, первинний, вторинний і третинний.

Завданням загальної профілактики суїцидальної поведінки є сприяння успішній соціальній адаптації учнів, підвищення групової згуртованості дитячих колективів, створення позитивного психологічного клімату.

Адаптація – це стан динамічної відповідності та рівноваги між живою системою (людиною) і зовнішнім середовищем. У нормі всі суб’єкти навчально-виховного процесу мають адаптуватись до умов навчального закладу, причому на трьох рівнях: фізичному, психічному та соціальному.

З метою ефективної фізичної адаптації у навчальному закладі має бути дотриманий режим навчального процесу з урахуванням вікових особливостей, розміщенням учнів у класі відповідно до медичних рекомендацій, організація харчування тощо.

Психологічній адаптації буде сприяти наявність сприятливого психологічного клімату в навчальному закладі, психологічне здоров’я всіх учасників навчально-виховного процесу, врахування індивідуальних особливостей учнів і педагогічних працівників у процесі організації діяльності, можливостей особистісної реалізації. Для ефективної соціальної адаптації важливим є наявність згуртованого педагогічного і класного колективів, загальні для всього навчального закладу правила, норми, традиції та цінності.

На етапі загальної профілактики рекомендуємо проводити заходи, спрямовані на адаптацію учасників навчально-виховного процесу до умов навчального закладу, формуючи (підсилюючи вже існуючі) антисуїцидальні бар’єри.

До Всесвітнього дня запобігання суїциду рекомендуємо провести наступні заходи: години психолога «Життя прекрасне» (цикл занять, присвячених життєвим цінностям); акції: «Я обираю життя!» (Додаток 1), «День позитиву» (Додаток 2) та флешмоби «Посмішка», «Життя видатних людей», «День без конфліктів» та інші). У рамках акцій рекомендуємо провести конкурс фотографій (на тему життєвих цінностей), диспути для старшокласників («Від протистояння до розуміння!», спільні з учителями історії, літератури, образотворчого мистецтва уроки (бесіди, твори-роздуми на основі літературних творів та історичних подій, виставки малюнків) тощо. З метою мирного врегулювання конфліктів ефективним буде створення у закладі шкільних служб порозуміння з навчанням учнів-медіаторів.

На цьому етапі специфічна діагностика, яка виявляє суїцидальний ризик у поведінці дітей та учнівської молоді, не проводиться. Для первинного виявлення суїцидальних тенденцій достатньо спостереження й аналізу (з опорою на маркери суїцидального ризику) вже наявного діагностичного матеріалу (малюнки, твори тощо).

Практичний психолог навчального закладу на етапі загальної профілактики суїциду здійснює таку роботу:

• вивчає особливості соціально-психологічного статусу і адаптації учнів з метою своєчасної профілактики та ефективного подолання труднощів;

• бере участь у створенні системи психолого-педагогічного супроводу учнів різновікових груп (розв’язання конфліктів, психолого-педагогічна підтримка, психологічне консультування);

• надає консультації під час розробки й проведення загальношкільних і класних заходів, метою яких є сприяння формуванню позитивного образу Я, унікальної і неповторної особистості, комунікативної компетентності, ціннісного відношення до життя тощо.

Первинна профілактика суїциду здійснюється стосовно дітей і підлітків «групи ризику» (наявні три і більше факторів суїцидального ризику). Не можна стверджувати, що ці діти обов’язково будуть реалізовувати суїцидальні наміри, проте, враховуючи комплекс суїцидальних факторів, необхідно стосовно цієї групи учнів здійснювати профілактичні дії.

         У першу чергу працівникам психологічної служби закладу необхідно провести комплекс заходів, що сприятимуть підвищенню компетентності педагогів і батьків стосовно розпізнавання маркерів суїцидального ризику та надати підтримку учням, які опинились у складній життєвій ситуації.

         З метою психологічної просвіти педагогічних працівників і батьків необхідно розробити пам’ятки, які будуть містити інформацію про те, як розпізнати гострий кризовий стан у дитини і що робити, якщо дитина висловлює суїцидальні наміри, запросити медичних працівників для проведення лекції з проблеми депресії і суїцидального ризику. З питань проблемних взаємин з дитиною для батьків і педагогів повинна бути організована консультативна психологічна допомога. Для організації роботи з дітьми і їхніми сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах, вважаємо за доцільне використання методичних рекомендацій, які розміщено на освітньому порталі КОІПОПК.

Кожен окремий випадок працівники психологічної служби мають оцінити з точки зору складності, розподілити відповідальність, вирішити питання залучення інших спеціалістів, визначити приблизні терміни в які будуть вирішені проблеми дитини. Тобто все те, що включає супровід дитини, яка потрапила в складні життєві обставини, де додатковим завданням є профілактика суїцидального ризику.

         Для учнів «групи ризику» необхідно провести більш детальне діагностичне обстеження. Рекомендуємо використовувати наступні методики: патохарактерологічний опитувальник (Лічко); тест фрустраційної толерантності (Розенцвейга); опитувальник суїцидального ризику (ОСР); опитувальник соціально-психологічної адаптації (Роджерса-Даймонда); шкала самооцінки рівня тривожності (Спілберга-Ханіна); опитувальник агресивності (Баса-Дарки). Для підлітків з вираженим комплексом суїцидальних факторів можна запропонувати тест Сільвера «Намалюй історію», метод незакінчених речень (Подмазіна С. І.), які допоможуть виявити межі емоційної напруги й актуальність наміру.

Робота з родиною дитини «групи ризику» має здійснюватись відповідно до Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді й відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї, затвердженої спільним наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України, Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2009 № 3131/386, розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 24.12.2010 № 1508 «Про затвердження Порядку міжвідомчої взаємодії щодо здійснення соціальної роботи та соціально-правого захисту дітей та сімей з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, Київської області», наказу головного управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації від 14.02.2011 № 53 «Про Порядок виявлення та здійснення заходів щодо підтримки дітей, які опинились в складних життєвих обставинах».

         Як правило, якщо у родині є реабілітаційні ресурси, зацікавленість у допомозі, відсутній фактор алкоголізації, працівники психологічної служби не потребують додаткової допомоги у проведенні профілактики, в протилежному випадку необхідне залучення інших спеціалістів і формування з числа працівників закладу тимчасової команди індивідуальної підтримки дитини.

Практичний психолог навчального закладу на етапі первинної профілактики суїциду проводить таку роботу:

-     відповідно до результатів спостережень, поточної діагностики, звернень учителів, запитів батьків визначає учнів «групи ризику», в тому числі тих, які мають комплекс суїцидальних факторів;

-     проводить додаткову діагностику, яка дозволить оцінити патохарактерологічні особливості, рівень тривожності й агресивності, ступінь дезадаптації та ризику щодо суїциду, здійснює аналіз діагностичних даних та розробку рекомендацій;

-     бере участь у організації і проведенні консиліуму;

-     надає рекомендації для розробки індивідуальної програми супроводу учня (психологічна складова),

-     проводить з учнями «групи ризику» індивідуальні та групові корекційно-розвивальні заняття з метою врегулювання емоційного напруження, корекції комунікативної компетентності, образу Я, розвитку фрустраційної толерантності тощо;

-     розробляє пам’ятку для батьків і педагогічних працівників «Як розпізнати гострий кризовий стан дитини і що з цим робити»;

-     організовує за потреби зустрічі педагогічних працівників з іншими спеціалістами.

Вторинна профілактика суїцидальної поведінки здійснюється з групою учнів, які знаходяться у складних життєвих обставинах і проявляють опосередковано (через записки, записи у щоденнику, малюнки, спілкуванні у соціальних мережах) чи прямо говорять про суїцидальні наміри. Основна її мета – запобігання суїциду.

         У першу чергу практичний психолог має оцінити ризик самогубства. Розрізняють такі рівні ризику:

-     незначний (наявність суїцидальних думок без конкретних планів);

-     середній (наявність суїцидальних думок, наявність плану без терміну реалізації);

-     високий (є думки, розроблений план, продумані терміни та засоби реалізації).

Оцінити ризик практичний психолог може, використовуючи наступні діагностичні методики: опитувальник суїцидального ризику (ОРС), карта ризику суїцидальності, шкала оцінки ризику суїциду (Патерсона), шкала безнадійності (Бека).

Залежно від рівня ризику необхідно застосовувати відповідні дії та стратегію. При незначному ризику суїциду рекомендуємо практичному психологу запропонувати учню емоційну підтримку, пропрацювати суїцидальні почуття, сфокусувати увагу на сильних сторонах учня, рекомендувати звернутись за додатковою психотерапевтичною та психіатричною допомогою (за потреби), домовитись про зустрічі і налагодити постійний контакт.

При середньому рівні ризику суїциду рекомендуємо практичному психологу запропонувати учню емоційну підтримку, пропрацювати суїцидальні почуття, укріпити бажання жити (через амбівалентні почуття), обговорити альтернативи самогубства, заключити контракт, направити до психотерапевта (психіатра), встановити зв’язок з родиною та друзями учня.

При високому рівні ризику суїциду практичний психолог має постійно знаходитись з учнем, не залишаючи його ні на хвилину; при необхідності обмежити доступ до можливих засобів самогубства; заключити контракт; невідкладно зв’язатись з психіатром чи досвідченим лікарем, викликати швидку допомогу і організувати госпіталізацію; інформувати родину.

Для педагогів необхідно організувати індивідуальні та групові консультації з метою розробки стратегії взаємодії з «групою ризику» на період подолання кризової ситуації. Для батьків – індивідуальні консультації.

У випадку необхідності надання психотерапевтичної чи медичної допомоги родині у практичного психолога має бути необхідна інформація (номери телефонів, адреси, умови надання допомоги).

Педагогічні працівники та персонал навчального закладу можуть бути включені в суїцидальний випадок та потребувати вираження своїх почуттів та переживань. Працівники психологічної служби, керуючись принципом конфіденційності, мають запропонувати їм таку можливість під час консультацій.

Для вирішення зазначених завдань у районі (місті) можна організувати добровільну антикризову бригаду, куди можуть входити різні спеціалісти (практичний психолог, соціальні педагог, психотерапевт, лікар, юрист та інші), які пройшли навчання з надання антикризової допомоги, до яких можуть звернутись працівники психологічної служби навчальних закладів за допомогою і тоді, коли суїцидальний випадок уже мав місце.

Може так статись, що всі дії працівників психологічної служби та працівників навчального закладу не змінять намірів суїцидально налаштованого учня і він спробує здійснити задумане, тоді перед практичним психологом та соціальним педагогом постане додаткове завдання супроводу однокласників, учнів закладу, учителів та рідних учня, який здійснив суїцидальну спробу чи власне самогубство.

Третинна профілактика суїциду передбачає заходи, які б знизили наслідки та зменшили вірогідність парасуїциду, соціальну та психологічну реабілітацію суїциданта та його соціального оточення. Здійснюється вона з учнями, які здійснили спробу суїциду, так як за умови збереження джерела болю (фрустрації, конфлікту тощо) учень може здійснити другу спробу «втечі» від проблеми.

Практичний психолог навчального закладу на етапі третинної профілактики суїциду проводить таку роботу:

• визначити тип постсуїцидального стану учня;

• розробити алгоритм соціально-психологічного супроводу (в тому числі, залучення медичних працівників);

• участь у роботі консиліуму щодо суїцидального випадку (в організації та роботі антикризової команди (штабу);

• індивідуальна корекційна робота з учнем (за розробленою і затвердженою керівником психологічної служби програмою);

• організація групової роботи в класі і включення в неї учня з метою відновлення навиків адаптації (комунікативний тренінг, тренінг фрустраційної толерантності);

• організація консультацій для дотичних до випадку педагогічних працівників, батьків та учнів (консультування в рамках антикризового штабу);

• моніторинг емоційного стану підлітка (методом спостереження, інтерв’ю, опитування).

  Найбільш небезпечним періодом вважаються 1-3 тижні після суїцидальної спроби. На думку Д. С. Ісаєва та К. В. Шерстньова, існують три головних компоненти постсуїциду: актуальність конфлікту; ступінь фіксованості суїцидальних тенденцій; ставлення до здійсненої спроби.

Завданням працівників психологічної служби є отримання інформації стосовно кожного компоненту з метою передбачення подальшого розвитку подій.

Науковці виділяють чотири типи постсуїцидальних станів.

Критичний. Конфлікт втратив актуальність. Суїцидальні тенденції відсутні. Наявне характерне почуття сорому за суїцидальну спробу, страх перед можливим смертельним результатом. Рецидив маловірогідний.

Маніпулятивний. Актуальність конфлікту зменшилась, проте відбулось це за рахунок впливу суїцидальної дії. Суїцидальних тенденцій постсуїциду немає. Характерне легке почуття сорому, страх смерті. Висока вірогідність того, що в майбутньому при вирішенні конфліктів суїцидант буде застосовувати цей спосіб скоріше демонстративного характеру з метою шантажу.

Аналітичний. Конфлікт актуальний, проте суїцидальні тенденції відсутні. Характерним є каяття за замах. Учень буде шукати способи вирішення конфлікту, якщо не знайде – можливий рецидив, але вже з високою вірогідністю летальних наслідків.

Суїцидально-фіксований. Конфлікт залишається актуальним, причому характерним є збереження суїцидальних тенденцій. Ставлення до суїциду позитивне. Це найнебезпечніший тип, при якому необхідна тісна взаємодія з суїцидантом та жорсткий контроль.

Таким чином, в центрі уваги працівників психологічної служби має бути кризова ситуація, конфлікт, який провокує суїцид. Тому, окрім соціально-психологічного супроводу суїциданта та його оточення, необхідним є повернення до джерела проблемного поля та відпрацювання стратегій виходу з кризової ситуації. Важливо розуміти, що якби проблеми вирішувались раніше – спроби суїциду могло б і не бути.

При організації третинних профілактичних заходів у навчальному закладі після скоєного завершеного суїциду важливою є допомога знайомим самогубці в подоланні болю та з метою запобігання наслідуванню та імітації. Соціальне оточення суїциданта, як правило, вирізняється тим, що кожен відчуває провину, вважаючи, що не почув заклику про допомогу, не зміг запобігти.

Якщо самогубство офіційно визнається причиною смерті учня, то в повідомленні про причину смерті в середовищі учнів має звучати слово «самогубство», а не «нещасний випадок» або «невідома причина смерті». Однак, в жодному разі не мають бути згадані спосіб та засоби здійснення самогубства.

Друзям та учням має бути дозволено відвідування похорону, проте вони не повинні приймати безпосередню участь (наприклад, нести труну) задля запобігання вторинної травматизації.

Є. Гроллман пропонує дотримуватись таких правил роботи з підлітками, друг чи подруга якого здійснили самогубство:

Не обманювати, говорити правду. Одна з найбільш серйозних проблем молоді полягає у відсутності знань про суїциди через прагнення дорослих до збереження таємниці «у інтересах дітей». Однак, викривлення реальності може на довгий час закріпити у підлітка, який знаходиться у депресивному стані через те, що сталось, стан пригнічення. Тому необхідно в доступній формі надати учням закладу, де відбувся суїцид, прості та зрозумілі відомості про випадок з урахуванням їхнього віку та рівня розвитку. Особливо важливим є те, щоб друзі самогубці отримали інформацію про обставини смерті від педагогів, а не від приятелів, сусідів чи преси.

Дати можливість говорити про загиблого та згадувати не тільки про трагедію, яка відбулася, але і про щасливі часи та моменти, проведені з ним. Однак обговорення інтимних причин та мотивів суїциду слід проводити вибірково.

Дати можливість виразити емоції. Гнів, відчай, протест властиві не тільки дорослим, а й дітям, які мають право на відкрите виявлення почуттів. Разом з тим, необхідно звернути особливу увагу на почуття провини, яке виникає у підлітків, запевнюючи їх в непричетності до самогубства і в тому, що вони зробили все можливе для його попередження.

Долати фаталістичні настрої, обговорюючи конструктивні шляхи подолання можливих конфліктів. Важливо запевнити дитину, що суїцид не є єдиним способом виходу із складної ситуації, «бо якими б похмурими не були хмари, обов’язково вигляне сонце і самий жахливий зубний біль проходить, варто тільки потерпіти лікування».

Допомогти дитині прийняти рішення почати жити знову. Вихід із депресивного стану і реабілітація не відбуваються після однієї зустрічі, 1-2 днів чи ночей, тому важливо продовжувати роботу з друзями суїциданта протягом всього терміну, поки вони будуть потребувати допомоги, підтримуючи в них надію на майбутнє.

Подібної допомоги потребують також педагогічні працівники й самі працівники психологічної служби закладу. Її можуть надати керівники районної (міської) психологічної служби або створена антикризова бригада.