Організація діяльності учнівського самоврядування у навчальному закладі.
Селецька Т. В., методист
НМЦ Миколаївської міської ради
Організація діяльності учнівського самоврядування, навчання, виховання та всебічний розвиток дітей із лідерськими та організаторськими здібностями є на сьогодні потребою, соціальним замовленням та життєвою необхідністю.
Основи громадянського становлення та демократії закладаються з дитячих років, і самоврядування допомагає учням організувати власне життя і життя своїх товаришів. Досвід взаємостосунків, розв'язання конфліктів, виявлення і захисту своїх інтересів, набутий у школі, стане багажем, з яким школярі увійдуть у доросле життя.
Чому в одних школах самоврядування так і лишається на папері, а в інших — створює атмосферу творчості і взаєморозуміння? Це визначається тим, до чого прагнуть директор, педагоги, започатковуючи учнівське самоврядування та учні, залучені до цього процесу.
Завдання педагогів — організувати навчально-виховний процес таким чином, аби він сприяв розвиткові, самовдосконаленню, здобуттю власного досвіду. Школярі потребують практичних навичок управлінської діяльності, і саме вчителі це забезпечують. Головною умовою розвитку самоврядування наявність педагогів, які хочуть і вміють співпрацювати з дітьми. Саме від педагога залежить, чи зможе він довіряти учням самостійно вирішувати більшість питань їхнього колективного життя, чи зуміє переконати їх у тому, що, крім них, ці обов'язки ніхто не зможе виконати. Тільки тоді самоврядування стане потребою колективу.
Повноцінному учнівському самоврядуванню притаманна раціональна внутрішня організованість, що виявляється у загальній захопленості справою, нових ініціативах, високому рівні відповідальності за спільну справу.
Нині розвивається принципово нова технологія навчально-виховного процесу на основі самоврядування. А байдужість або недовіра до учнівської ініціативи можуть згубно позначитися на паростках учнівського самоврядування та й на всій виховній роботі.
Зазначимо, що досить часто до учнівського самоврядування ставилися як до особливого способу виховної роботи, коли діти граються в демократію. Лише останнім часом на перший план почали висувати вимогу щодо реальної участі громадськості в управлінні школою. Для учнівського самоврядування відкрилися цілком інші перспективи, а саме: бути реальною часткою педагогічного процесу. У цьому контексті «модель співпорядкування витісняється моделлю суб'єкт-суб'єктної взаємодії, участі та співучасті дорослих і дітей у спільних справах.
Педагогіка виховання переростає з педагогіки вимог у педагогіку стосунків особистостей як рівноправних суб'єктів.
Йдеться не про те, щоб скасувати ті чи інші форми органів самоврядування, а про те, як за нових соціальних умов організувати їхню діяльність, яким змістом наповнити, що позитивне можна взяти з досвіду минулого.
Що ж розуміють під поняттям учнівське самоврядування?
Поняття «учнівське самоврядування» багатогранне.
Це: механізм співпраці в єдиному (постійному чи тимчасовому) колективі дітей та дорослих (батьків, педагогів, наставників), спрямований на вирішення проблем і питань, що постають в учнівському колективі;
• Засіб відкриття, розширення, вдосконалення організаторських та управлінських умінь та навичок; набуття практичних навичок використовувати і захищати свої права, приймати рішення і нести відповідальність за результатами своєї діяльності;
• Спосіб життєдіяльності колективу, який дає можливість кожному відчути себе і керівником, і виконавцем, який при правильному педагогічному підході виховує толерантність у членів колективу, відчуття господаря свого навчального закладу.
Самоврядування — форма організації життя колективу, що передбачає активну участь дітей (на основі взаємодії з педагогами) у прийнятті і виконанні рішень для досягнення суспільно значущих цілей. Воно є методикою їх залучення до організації спільної діяльності.
Учнівське самоврядування – це педагогічна технологія, яка сприяє розвитку громадянських якостей дитини в системі демократичних взаємин виховного колективу на принципах самореалізації, самодіяльності, самоорганізації та самодостатності особистості.
Діяльність дитячого самоврядування регулюється різними законодавчими актами. Правовим підґрунтям діяльності органів дитячого (молодіжного) самоврядування є:
• Конституція України;
• Конвенція ООН про права дитини;
• Закони України «Про освіту», (де саме проголошено принцип самоврядування школи, в тому числі і за участю учнів), «Про дитячі та молодіжні громадські організації»;
• розпорядження й накази місцевих органів виконавчої влади та управління освіти;
• статут навчального закладу, організації тощо.
Метою учнівського самоврядування є створення умов для розкриття, розвитку та реалізації соціального, творчого і лідерського потенціалу дітей та учнівської молоді, здобуття ними досвіду конструктивної соціальної діяльності; виховання громадянина з високою демократичною культурою.
Мета учнівського самоврядування конкретизується через систему завдань:
- створення учнівського самоврядування як системи, що забезпечує позитивну соціалізацію дітей та молоді, самореалізацію особистості до її інтересів та суспільних вимог;
- забезпечення і захист прав та інтересів дітей;
- забезпечення виконання дітьми своїх обов’язків;
- створення умов для розвитку учнівських ініціатив;
- навчання органів учнівського самоврядування активних форм роботи з однолітками;
- навчання активу учнівського самоврядування основ організаційного менеджменту, ефективних технологій організації діяльності, соціального проектування, соціального партнерства;
- спонукання учнівської молоді до протидіям аморальності, правопорушенням, бездуховності;
- підготовка молоді до майбутньої участі в керівництві державними та суспільними справами, формування знань, умінь, навичок управлінської та виконавської майстерності.
Важливо побудувати роботу таким чином, щоб у колективі не було «зайвих». Адже «кожну справу самі придумуємо, самі виконуємо і самі оцінюємо. Так складається справжнє самоврядування. Заберіть одну ланку — і від самоврядування нічого не залишиться».
Основними передумовами успішного розвитку самоврядування мають бути:
• зацікавленість педагогічного колективу та більшості учнів;
• реалізація власної ініціативності та самореалізації;
• чіткий розподіл обов'язків між тими, хто здійснює керування органами самоврядування;
• оптимальна структура з урахуванням специфіки навчального закладу;
• чітка система роботи в масштабах школи;
• участь у процесі прийняття рішень, що стосуються життя та діяльності дітей.
Отже, самоврядування починається не зі створення тих чи інших органів, а з конкретної самодіяльності учнів, яка є наслідком їхньої потреби щось зробити, самостійно організувати.
Органи учнівського самоврядування доцільно класифікувати на:
- законодавчі (зліт, збори, рада, конференція тощо) – обирають систему самоврядування та її органи; приймають програми життєдіяльності та закони колективного життя, дають оцінку роботі колективу, розглядають питання членства в колективі та інші важливі проблеми життя дитячого колективу;
- виконавчі (уряд, міністерства, президія, комітет, комісія, штаб, команда, рада справи, ініціативна група тощо) – відповідають за реалізацію прийнятих програм та проектів, є школою громадянської активності, ініціативи, творчості;
- гласності (прес-центр, агентство, центр громадської думки тощо) – інформують про стан вирішення проблем життєдіяльності колективу, його первинних груп (класів) окремих членів, висвітлюють успіхи й недоліки у роботі різних структур учнівського самоврядування, стимулюють і коригують роботу дитячого колективу;
- органи правозахисту (комісія рівних, коло друзів, соціологічний центр та інше) – допомагають у вирішенні конфліктних ситуацій, стабілізують стосунки в колективі.
Отже, становлення організаційної структури учнівського самоврядування вирізняється, з одного боку, мобільністю і варіативністю, а з іншого — певною необхідною стандартністю.
До структури учнівського самоврядування належать: організації, органи, особисте управління (лідерство), тимчасові (ситуативні) управлінські структури. Організаційні структури самоврядування створюються по-різному. Це може бути:
• поновлення органів, які раніше фактично не діяли;
• розвиток нових організаційних структур, відмінних від наявних;
• створення нових структур шляхом експериментального пошуку з ініціативи окремих осіб чи групи учнів.
До пріоритетних напрямів діяльності органів самоврядування слід віднести:
• навчальну роботу (допомога невстигаючим учням, організація інтелектуальних конкурсів, турнірів, предметних тижнів);
• виховну роботу (зокрема нові форми проведення спільних справ, дозвілля; спортивно-туристичні і пошуково-краєзнавчі заходи – збирання оповідань, казок, оформлення альбомів, вивчення традицій та історії своєї сім'ї; організація зустрічей з цікавими людьми, соціальні проекти тощо);
• інформаційно-методичну роботу, в тому числі і участь у районних, міських зльотах шкільних об'єднань;
• діяльність у сфері соціально-правового захисту (проведення тренінгів, конференцій, конкурсів з вивчення Декларації прав дитини, Конвенції ООН про права дитини, Конституції України, інформування учнів про їхні права та обов’язки та необхідність їх дотримання, випуск інформаційних матеріалів з даних проблем, організація співпраці з соціальними службами для молоді, організація участі дітей, молоді в благодійних акціях тощо).
Учні можуть бути водночас ініціаторами тих чи інших справ, організаторами спільної діяльності, виконавцями певних завдань. Це сприяє їх включенню в систему реальних моральних стосунків відповідальної залежності.
Виконуючи функцію підпорядкування, учень призвичаюється до організованих дій, до виконання певної частки спільної справи, вчиться співпрацювати з товаришами.
Виконуючи функцію керівництва, — вчиться залучати всіх учасників до планування, розподілу обов'язків, наперед визначати потреби організаційної діяльності, прогнозувати результати роботи, оцінювати не лише за результатом, а й за характером стосунків у процесі роботи.
Ефективність виховної роботи визначається не просто вдало застосованими формами роботи, а тим, як вони реалізуються, сприймаються і переживаються школярами.
Доцільно керуватися такими педагогічними аспектами організації діяльності:
• конкретна, доступна і цікава мета майбутньої справи;
• застосування на практиці здобутих раніше знань і умінь, їх подальший розвиток;
• чергування різних видів громадської діяльності учнівського колективу.
Учні не хочуть сумлінно виконувати доручену справу, якщо не мають такої внутрішньої потреби, відповідальності щодо виконання спільних справ, досвіду самостійної діяльності. Без певних організаторських умінь, навичок самостійної роботи учень не зможе брати участь у самоврядуванні.
Для формування відповідального ставлення до дорученої справи слід створювати такі ситуації, коли необхідно відповідати:
• за свою ділянку роботи (особиста відповідальність);
• за роботу групи, її успіх (групова відповідальність);
• за результат всієї роботи (колективна відповідальність).
Діяльність стимулюється змаганням між групами. Учень, виконуючи свою частину загальної справи, відповідає за неї перед своєю групою. Кожна група виконує колективну частину загальної справи і від роботи кожної групи залежить результат діяльності в цілому.
Тому, дбаючи про розвиток самоврядування, педагог має навчити школярів знаходити об'єкти громадських справ, планувати, організовувати, оцінювати і контролювати роботу. Від здатності вчителя бути неформальним лідером колективу залежить творче зростання і педагогів, і дітей.
Сьогодні кожна школа сама визначає, якими будуть її органи самоврядування, головне, щоб вони були не громіздкі, а навпаки – гнучкі, рухливі і водночас не копіювати стереотипні структури. Самоврядування виявляється насамперед як ініціатива знизу, а запровадження його – внутрішня справа конкретного колективу. Самоврядування не терпить шаблону і формалізму. Скільки є шкіл, класів, стільки може бути різних варіантів організації учнівського самоврядування.
Л-ра:
Т. Доценко Організаційно-правова база діяльності органів самоврядування дітей та учнівської молоді// Методичний посібник
